Кант і студенти
Українське бароко — це не лише чудернацька архітектура, як нас привчають у школах. Це світ свіжих ідей, вражаючого мистецтва та невловимого відчуття свободи. І все це можна почути в українському канті, який ми виконали 21 березня, святкуючи European Day of Early Music.
Спраглі студентські роки... Юність, незалежність, безтурботність та фантастичні пригоди, про які згадуєш із напівсолодкою досвідченою посмішкою. Це все прекрасно, допоки світло не проникає в глибокі затінки підступної пам’яті. А там чекають гори домашньої роботи, зайві нецікаві предмети, сесії, бідність та тимчасове житло. Добре, що сучасним студент(к)ам не потрібно жебракувати та жити в злиднях, як бурсаки XVII–XVII століть із Києво-Могилянської Академії. Чи так вже зле їм жилося?
Уявіть собі буремні 1800-ті роки, коли студентське життя в Києві вирувало. Варіантом повного забезпечення був набір хористів до конгрегаційного хору! Якщо потрапити туди, то дахом над головою, їжею та навіть кишеньковими грошима точно забезпечували. Так щастило приблизно 300 студентам-хористам з усієї золотої тисячі. Але навіть якщо не вдавалось втрапити до Академічного хору, завжди можна було поспівати в братському хорі та ще й порозважатися, ба більше — повчитися!
В Академії можна було запросто оволодіти нотною грамотою, інструментом та навчитися писати власну музику. Тоді «во вторник, четверток и субботу в шестом часу пополудни» варто було завітати до класів «нотного ірмолойного співу» та інструментальної музики. А потім — поповнити низку талановитих музикантів академічного інструментального оркестру. Скрипка, орган, флейттраверс (поперечна флейта), ліра, гуслі, бандура та низка майже невідомих сьогодні інструментів була в повному доступі бурсаків.
Так багато справ, як же спудеї все встигали? Дуже просто. Допомагав кант (не той, що Іммануїл. У програмі був ще один цікавий предмет — поетика, де вивчали теорії віршування, стилі й жанри середньовічної поезії тощо. Тобто вчились писати вірші до свят, похоронів, визначних подій, присвяти людям та навіть наукам. А якщо додати до вірша крихту музичних знань, то могла вийти й пісня.
Кант (від лат. — cantus) — це спів, а також урбаністична пісня для триголосного ансамблю або хору, для соліста із супроводом, а також цехова інструментальна музика. Кант був світським жанром, де релігія, філософія та любов поєднувались із гумором та жартами.
До речі, щоби стати кантовою супер-зіркою, необхідно було випустити збірник, навіть власний. Без відомих лейблів, проте в більш буремній формі D.I.Y. (див. — рукописний). За авторське право можна було не хвилюватися, адже ім’я, прізвище та рід занять власника — обов’язкові атрибути такої унікальної збірки. Автори не страшились давати волю фантазії, адже така збірка продавалася за доволі високу ціну. Боялися лише конкуренції. Канти писали школярі, студенти, дяки, а також професори колегії та представники вищої церковної єпархії.
Але записати свою збірку спудею було неможливо, проте спів кантів був улюбленим заняттям бурсаків. Можна було просто вийти на вулиці й «миркувати», тобто просити милостиню, співаючи під вікнами багатих киян «Мир вам…». Однак, в 1783 році керівництво Академії заборонило такий спосіб заробітку, що, звісно, зумовило перехід співаків у місцевий андеграунд. А влітку можна було й пофестивалити.
Послухати канти від найкращих можна за посиланням: